Скрипка Найпопулярніший інструмент троїстої музики. Грає мелодію і супровід (див. скрипка-втора). Верхня дека виготовляється народними майстрами з смереки, ялини або явора; нижня - з клена або явора; кілки й струнотримач робляться з груші або акації; душа мусить бути смерекова або ялинова; підставка переважно з клена, хоча інколи робиться з бука; обичайка робиться виключно з бука. Перший скрипаль як правило являється лідером гурту - найкращим і найшанованішим музикантом, без якого дуже часто гурт заграти не спроможний.

Народна постановка скрипкової гри відзначається упором в ліву грудь музики. Відпадає необхідність у підбороднику та мостику, а, що найважливіше - з'являється можливівсть співати під час гри, чим народні скрипалі частенько користаються. Відзначимо надзвичайне різноманіття скрипкових штрихів у автентичній манері гри. Тим самим компенсуються її певні "обмеження", як наприклад гра майже виключно в першій скрипковій позиції; тональності ре мажор, соль мажор, до мажор, ля мінор, соль мінор, ми мінор, лише зрідка фа мажор, ля мажор й сі мінор - це фактично всі тональності, у яких звучать етнічні награвання. Втім, саме поняття мажора й мінора для народних музик потрібно вживати лише умовно, оскільки мислення автентичних музик не підпорядковане правилам сучасної функційної музичної системи.

Скрипка-втора Скрипка або скрипаль, що грають супровід до партії першої скрипки. Скрипка-втора трактується як гармонічний і майже ударний інструмент. Грають на вторі виключно подвійними нотами по двом струнам що натянуті поряд. Основним ритмом втори у дводольному розмірі являється акцентовані слабі долі такту. У різних традиціях вторування спостерігаємо різний рівень мелодизації втори - від суворого бурдону Бойківщини до затійливих малюнків у партіях втори на Волині. Втім, в будь-якому разі втора залишається інструментом ритм-секції.

Якщо спів під час гри для першого скрипаля не вважався обов'язковим, то скрипаль-вторист співав завжди. Його постановка під час гри була нижча, чим у першої скрипки, а сам інструмент тримався під час гри майже паралельно тілу.

Басоля Останнє покоління майстрів, що виготовляли басолі жили на Бойківщині й Закарпатті. У народній традиції цей інструмент робився переважно з явора й верби. Смик робили лукоподібним і коротким: 30-40 см, натягуючи зазвичай замість кінського волосу риболовну лєску. Звук у лєски був дещо гірший, але смик виходив "вічним" - на відміну від смику з кінським волосом у якому необхідно волос перетягувати фактично після кожного весілля, оскільки він інтенсивно перетирається і рветься. Грають на басолі стоячи, тримається вона за допомогою ремня через плече - отже басоля являється одним із традиційних інструментів для обслуговування поход.

Iнструмент ритм-групи. В цілому його партія нагадує партію скрипки-втори з тою різницею, що на басолі грають все-таки дещо поважніше, оскільки інструмент більший, струни довші і товщі, а отже їх важче "розгойдати". Розміри басолі можуть бути від майже контрабасових на Закарпатті й Бойківщині, до невеличкого басу Наддніпрянщини, що відповідає розмірам віолончелі-половинки. Інколи на басолі грають на сильну долю по окремих басових нотах (На Закарпатті й Полтавщині). У цьому випадку басоля грає функційний бас. На Поліссі басоля трактується як великих розмірів скрипка-втора. Бойківська басоля грає виключно по непритисненим струнам, видобуваючи квінтові бурдони, на яких базується вся бойківська інструментальна традиція. Потрібно відмітити при цьому складність ритмічних малюнків - гармонічна монотонність тут компенсується вигадливою ритмікою.

Цимбали Цитроподібний інструмент з горизонтально натянутими струнами, що діляться навпіл буртом посередині. Верхня дека робиться з смереки або ялини, нижня - з явору або верби. Тримач для кілків робиться з тиса або дуба. Кілочки і струни металеві. Відомі центри виготовлення цимбал - в Гуцульщині, Наддніпрянщині, Тернопільщині, Бойківщині. Бойківські цимбали маленькі (30*40*15), на них грають гнучким вербовим прутиком (у правій руці) лівою рукою тримаючи інструмент. Всі струни налаштовані на тонічний бурдон. Цей інструмент є ударним і бурдонним. Гуцульські цимбали значно більші (близько 55*90*20), мають або космацький, або циганський або верховинський стрій. Грають на гуцульських цимбалах деревянними (груша, акація) паличками, переважно мелодію. На Тернопільщині цимбали за розмірами подібні до гуцульських, настроюються на подільський стрій і слугують для гармонічного супроводу. Наддніпрянські цимбали невеликі за розмірами (близько 40*75*15), мають подільський стрій, грають на них супровід.

Єдиний на сьогодні центр виготовлення цимбал зафіксовано на Гуцульщині. Там само можна найти нечисленних тепер цимбалістів. Цимбали традиційно є ансамблевим інструментом, важливим представником троїстої музики. Подекуди, зокрема на Гуцульщині, можна зустріти гурти, у яких саме цимбаліст є лідером гурту, а не перший скрипаль.

Робоче положення для гри на цимбалах - сидячи, положивши інструмент на коліна. Втім, інколи цимбалістам доводиться грати й в походному положенні - стоячи чи ідучи. Інструмент при цьому перечеплений через шию. Потрібно сказати, для гри в такому положенні потрібна неабияка фізична витривалість, оскільки вага цимбал досягає інколи 18-20 кг.

Барабан з тарілочкою Ударний інструмент, найважливіший представник ритм-секції. Виготовляється з березової або металевої обичайки. Шкіра на барабан використовується козина або теляча. Тарілочка робиться із латуні. На Західній Україні барабан з тарілочкою роблять досить великих розмірів (діаметр 100 см і більше). Грають на такому інструменті сидячи спеціальною довбешкою, що виготовлена із акації і повсті й скрученим дротом або паличкою, подібною до цимбальної. Регіональна назва інструменту "бубень". На Поділлі, Полісся і Надніпрянщині побутує менший представних сімейства ударних, діаметром близько 30-60 см. Цей інструмент за спеціальні ремні чіпляється на плечі і грається стоячи. У лівій руці довбешка, у правій або дріт, або тарілочка. Називається такий інструмент "бухало".

Ансамблева функція барабану - тримати темп, задавати метр і створювати ритмічну різноманітність гри ансамблю. Ударник - своєрідний "диригент" троїстрих музик. Також, бубністи дуже часто співають під час гри, так само як й інші представники ритм-секції.

Троїста музика Традиційний ансамбль сільських музик. "Троїста" не означає, що музик обов'язково мусить бути три. Це є вказівка на 3 функції: мелодію, супровід і ритм. Мелодію може виконувати перша й друга скрипка, сопілка, цимбали, баян, гармошка; супровід - скрипка-втора, цимбали, басоля, баян, гармошка; підбивання - бурдонові цимбали, басоля, барабан з тарілочкою, бубон. Як бачимо, одні й ті інструменти можуть виконувати різні функції в різних ситуаціях. За виключенням хіба що ударних.

Отже, в троїстій музиці може бути від 2х (як наприклад, ансамбль гармошка+бубон) до 12 чоловік і більше. У цьому випадку, кожній з 3х функцій належить 2-4 інструмента: мелодію можуть одночасно грати дві скрипки, сопілка і баян; гармонічний супровід може бути розподілений між скрипкою-второю, басолею , цимбалами й гармошкою; підбивання - між ударними і, частково, басолею і скрипкою-второю.

Побутові танці Мають за основний крок "раз-два-три", що є тупцянням ліва-права-ліва нога і права-ліва-права. Ноги ставляться на землю одначасно і пяткою, і носком та не відриваються від землі більше ніж на 1 см. Танцювалися на вечірках, вечорницях, "музиках", весіллях й будь-яких традиційних святах. Хореографічна основа проста і легко засвоюється. Втім, для досвічених танцорів є великий простір для імпровізації.






© Ольга Кузьманенко 2009